РУСЯ́ВИЙ, а, е. Який наближається кольором до русого (про волосся); світло-русий. В розкішних русявих косах вже блищали сиві волосини, неначе срібні нитки (Н.-Лев., VII, 1966, 208); Він був обвітрений і загорілий.. А русяве волосся, мов золотиста кукурудзяна волоть, спадало на крутий лоб (Шиян, Баланда, 1957, 76); Підійшов до саней Григорій Волошин, чолов’яга років сорока, з тонкими, привабливими рисами обличчя і русявими козацькими вусами (Стельмах, І, 1962, 21); // Вкритий волоссям світло-русого кольору (про голову). Дарчина русява голова з непокритою короною кіс похилилась до білої ручки панни Юзі (Л. Укр., III, 1952, 676); До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима (Панч, В дорозі, 1959, 103); // Який має світло-русе волосся (про людину). Був [Васюта] уже немолодий, да що був дуже русявий, а вуси не росли, то здавався молодшим за свої літа (Гр., II, 1963, 348); Відчинилися двері, і на порозі став молодий русявий командир (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8); // у знач. ім. руся́вий, вого, ч.; руся́ва, вої, ж. Людина, що має світло-русе волосся. Крізь вихор чорних, білих і русявих Він увійшов у двері — і несміло, І впевнено (Рильський, II, 1960, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 912.