РУСА́ЛІЇ, ій, мн., етн. Весняний обряд у давніх слов’ян, пов’язаний з поминанням померлих.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 911.

Руса́лі[ї] = Руса́ли = Руса́лчин (Руса́льний, Руса́льський, Ма́в­ський, На́вський, Ня́вський, Кри­ви́й) ти́ждень — сьомий тиждень по Великодню, або тиждень перед Зеленою (Святою) неділею, що з дохристиянських часів був весе­лим святом руса́лок (слово похо­дить від назви свята — старо-римського свята троянд (рож), роза-лій); вони виходять із води, коли жито цвіте, гуляють по лісах та по­лях; не можна їм потрапляти до рук, — залоскочуть на смерть (див. ще Руса́лчин вели́кдень); на думку В. Петрова, Русалії — хлібороб­ське свято квітнення-колосіння жита; це язичницькі ігрища на честь бога Сонця, свято переходу від весни до літа, свято квітів, коли дівчата плетуть вінки й несуть до­дому, веселе свято з піснями і тан­цями, свято Лади, яке потім завер­шується днем Купала; щоб позбу­тися русалок, в ці дні дівчата в полі, на житах роблять спільний обід — тризну на честь русалок, потім хо­дять по полях з розплетеними ко­сами і вінками на головах, співаю­чи проводи русалкам: «Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не ходили, та нашого жи­течка не ламали, та наших дівочок не ловили». На Рухали купаються, щоб не було посухи (повір’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 512.