РУ́ПИТИ, ить; мн. ру́плять; недок., діал. Цікавити. Що кому рупить, той про те і лупить (Номис, 1864, № 9752); Він закриється очима й плечима, йому ніщо не рупить (Барв., Опов.., 1902, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 910.