РУМ’Я́НОК¹, нку, ч.

1. розм. Те саме, що рома́шка 1. Правлячи війям, Дмитро здає назад воли, і віз викочується на невелике, заросле моріжком і рум’янком подвір’я (Стельмах, II, 1962, 406); Пахло першими росами й рум’янком (Вільде, На порозі, 1955, 40).

2. діал. Ромен (у 2 знач.).

РУМ’Я́НОК², нку, ч., розм., рідко. Те саме, що рум’я́нець 1. Ксеня набирала воду навмисне повільно, щоб трохи зійшов з обличчя рум’янок (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 909.

Рум’янок, нку, м. Раст. a) Matricaria chamomylla. Вх. Пч. II. 33. б) — песячий. Antherais cotula. Вх. Пч. II. 29. в) — собачий. Maruta Cotula. Dec. ЗЮЗО. І. 128.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 88.