РУМ’Я́НИТИ, ню, ниш, недок., перех.

1. Викликати рум’янець (у 1 знач.) на щоках, обличчі. Рум’янить вітер щоки у колгоспівських дівчат (Сос., Щастя.., 1962, 95).

2. Покривати, фарбувати щоки, обличчя рум’янами.

3. перен. Надавати чому-небудь рожево-червоного або багряного забарвлення. Уже за Оршею в садах Зоря рум’янить схід (Нагн., Вибр., 1950, 154); Сонце рум’янило гори й дерева.

4. перен. Дією сонця і теплого повітря червонити бік (боки) плодів. Зелене і пахуче літо рум’янить яблука в садах (Сос., Близька далина, 1960, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 908.