РУМ’Я́НИЙ, а, е.
1. Покритий рум’янцем (у 1 знач.). Галя рожевіла з двору своїм рум’яним личком і веселила все своїм добрим поглядом… (Мирний, І, 1949, 359); // З лицем, покритим рум’янцем (у 1 знач.). Рипнули двері, і на порозі Килина. Рум’яна з морозу і сердита (Головко, І, 1957, 313).
2. Який має червоний або рожевий колір. Була [Маруся] кругловиденька, ясноока, уста рум’яні, як вишня (Вовчок, І, 1955, 185); Настане час, і в юній сині сади моєї батьківщини рум’яним цвітом зацвітуть (Сос., II, 1958, 17).
3. перен. Який має рожево-червоне або багряне забарвлення від променів сонця під час його сходу чи заходу. Внизу яром клубилася мряка, але вершки дерев уже купалися в рум’яній заграві (Фр., III, 1950, 85); З рум’яного сходу линуло світло й м’якими хвилями розпливалось поміж небом і землею (Коцюб., І, 1955, 341).
4. перен. З рожевим або червоним боком (боками) (про плід); червонобокий. Ленін… Це ім’я, як віти саду в рум’яних плодах, усміх дитини, відбитий у материнських очах… (Сос., Так ніхто.., 1960, 6); Пахнуть яблука рум’яні (Рудь, Дон. зорі, 1958, 110).
5. перен. Який має червонуватий, золотисто-коричневий відтінок (про страви, кулінарні вироби після смаження або випікання). Через дві хвилини Валентин Модестович сидів за столом перед тарілкою з рум’яним і запашним біфштексом (Шовк., Інженери, 1956, 12); Рум’яні пиріжки на величезних блюдах горами здіймались над жареними качками, фаршированими гусьми (Донч., II, 1956, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 908.