РУЛЕ́ТКА, и, ж.

1. Вузька металева, полотняна або клейончата стрічка з поділками, згорнута в рулон у футлярі; признач. для вимірювання невеликих відстаней. Віддалі вимірюють різними способами: рулеткою, мірною стрічкою, землемірним циркулем, спеціальними приладами — лічильниками (Фіз. геогр., 5, 1956, 14); Побачивши заводських, він кинув технікові стальну рулетку й побіг назустріч (Кучер, Трудна любов, 1960, 407).

2. Спеціальний пристрій для певного роду азартної гри, а також сама ця гра. Прогуляли й промарнували вони вдвох з батьком по заграницях та в Монако на рулетці село й сахарню (Н.-Лев., III, 1954, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 906.