РУКІ́В’Я́, і́в’я́, с., рідко. Те саме, що рукоя́тка. Від гніву і затамованого обурення козаки стискали руків’я шабель (Панч, Гомон. Україна, 1954, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 905.

Руків’я, в’я, с. Рукоятка, — напр. у креста, хоругви. Мнж. 192.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 87.