РУКОЯ́ТЬ, і, ж., рідко. Те саме, що рукоя́тка. Він пізнав рукоять свого, відполірованого долонею, грушевого ціпка, загубленого колись біля підпаленої скирти (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 217); Андрій.. схопив гранату за довгу рукоять, знайому ще з фінської війни, і жбурнув її у вікно (Наука.., 8, 1967, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 906.