РУЙНУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. руйнува́ти та дія і стан за знач. руйнува́тися. — Глядіть [пане], щоб і такого не було: ви почали руйнувати наші хати, а хтось закінчить руйнування вашим палацом (Стельмах, І, 1962, 421); Жовтень відкрив епоху антиколоніальних революцій, руйнування всієї системи національно-колоніального поневолення (Ком. Укр., II, 1967, 43); Руйнування грунту водою і вітром прийнято називати ерозією (Колг. Укр., 3, 1956, 39); Дух руйнування був противний його істоті, і з ним він не міг примиритися ні на одну хвилину (Тют., Вир, 1964, 391); // Результат цієї дії. За віщо ж зневага? Для чого немилі Братам наші щирі жадання? Кого ми чіпали, кому причинили Неволю, біду, руйнування? (Стар., Вибр., 1959, 8); Війна принесла радянському народові незліченні біди, нечувані руйнування (Цюпа, Україна.., 1960, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 898.