РУДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок,
1. Ставати рудим або рудуватим. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти (Мирний, І, 1949, 130); Уже рудіють на газонах трави, І дощ упертий по дахах шумить (Рильський, III, 1961, 306); Сніги руділи від розривів мін (Бажан, І, 1946, 154).
2. Виділятися рудим кольором, виднітися (про що-небудь руде). За ним [Прутом], скільки око сягало, руділи стиглим комишем плавні (Коцюб., І, 1955, 352); Ген і та гречка рудіє смужкою (Головко, І, 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.