РУДОБОРО́ДИЙ, а, е. З рудою бородою. Якийсь кремезний чолов’яга рудобородий сидів під стіною в солдатській ватянці (Головко, II, 1957, 14); // у знач. ім. рудоборо́дий, дого, ч. Чоловік з рудою бородою. Раптом його спинив голос рудобородого: — А як же з землею? (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 896.