РУДЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до руди́й. З-під тонких руденьких брів насилу були примітні ясно-сірі очі (Н.-Лев., II, 1956, 57); Руденький, моторний дідок пише квитки й ваги доглядає (Головко, II, 1957, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.