РУДА́ВИЙ, а, е, розм. Те саме, що рудува́тий. Моє довге рудаве волосся давало кузинам та кузинкам причину до прикрих глумливих жартів та сміху (Коб., І, 1956, 123); Під ногами в Івана кожний камінь вкривали рудаві мхи, грубі, м’які, шовкові (Коцюб., II, 1955, 308); Дороги польові Рудавим пилом падали під ноги (Брат., Пора.., 1960, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.