РУ́ГА, и, ж., заст. Земля, передана громадою церкві або духовній особі на її утримання. Кудря ще замолоду судився з попом за клапоть руги, яку громада ніби ухвалила віддати попові (Ле, Ю. Кудря, 1956, 249), Руга — церковна земля, яку громада передавала попові на його утримання (Донч., III, 1956, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.

Руга, ги, ж. Церковная земля, земля, отведенная обществомъ на содержаніе духовенства. Убогий той піп, що не то що — й шматка свого поля немає…. ні руги немає, нічого. Рудч. Ск. II. 207.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 85.