РУБІ́НОВИЙ, а, е.

1. Прикм. до рубі́н. В їдальні на стіні у нього з’явився дорогий годинник з боєм, з вільним анкерним ходом на одинадцяти рубінових камнях (Сенч., На Бат. горі, 1960, 74); З сережок рубіновим сяєвом ллє, На зморщеній шиї — брильянтне [брильянтове] кольє (Воскр., З перцем, 1957, 228); // Зробл. з рубіна, рубінів; з рубіном, рубінами. Зразу ж після того, як перестане працювати підсвічуюча лампа, рубіновий стержень спалахує червоним світлом (Наука.., 3, 1962, 22); Рубінові зорі знову сяяли над стрімкими вежами (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 12).

2. Кольору рубіна; червоний. Вікна всіх поверхів тут були цілі і червонились рубіновими блискавками (Гончар, III, 1959, 256); Дивлячись на кривавий, рубіновий захід, Мамед Сагізбаєв сказав: — Буде вітер!.. (Донч., II, 1956, 36); Ботанічний сад палав рубіновим, червоним, багряним, оранжевим, пурпуровим, зеленкуватим і жовтим листям (Собко, Біле полум’я, 1952, 175).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 893.