РУ́БКА¹, и, ж.

1. Дія за знач. руба́ти 1-4, 6 і руба́тися 1. Рубку лісу треба провадити тільки взимку (Колг. Укр., 2, 1958, 38); У жилих будівлях зруб завжди робили з лишком, причому лишок нижніх вінців був коротким, рубка першого вінця робилася зовсім без лишку (Дерев. зодч. Укр., 1949, 10); Був Сагайдак молодий, кароокий. Такий, як у думі про нього співали. Походів і рубок зав’южені роки Старі кобзарі у слова свої клали (Мал., Звенигора, 1959, 233).

РУ́БКА², и, ж. 1. На кораблях та суднах — закрите приміщення на верхній палубі (чи вище від неї в надбудові), стіни якого не доходять до бортів. В рубці, що височіла над палубою, біля штурвала стояв старий чоловік (Жур., Вечір.., 1958, 382); Гриць вибіг з каюти на верхню палубу, зайшов у стернову рубку (Ткач, Гриць.., 1955, 7); Він ночі і дні проводив у штурманській рубці, не довіряючи нікому керма (Рибак, На світанку, 1940, 81).

∆ Бойова́ ру́бка — приміщення на військовому кораблі, де зосереджено управління кораблем і його зброєю. [Представник «Стремительного»:] Ми мінами на дно вас пустимо. За мною, товариші! До мінних апаратів! Рубок бойових! (Корн., І, 1955, 30).

2. Назва різних спеціальних приміщень. Рубка радиста: де були жмуття проводів — одні корінці стирчать, хтось пообрізував чепурно (Гончар, Тронка, 1963, 239); З передньої рубки виглянув льотчик. Жестом підкликав до себе зв’язківця (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 893.