РУБЕ́ЛЬ1, бля́, ч., розм. Те саме, що карбо́ванець 2. Із копійки рублі робляться (Номис, 1864, № 9919); — Ой, на ж тобі, синку, Рубля золотого, Купи собі, синку, Коня вороного (Укр.. лір. пісні, 1958, 126); Кожний же знає, як того рубля тяжко заробити, а ще тяжче зберегти (Тют., Вир, 1964, 154).
◊ До́вгий ру́бель — те саме, що До́вгий карбо́ванець (див. до́вгий). Утік чи не втік [Кулик], а кинув роботу й десь подався на легкі хліби та на довгі рублі… (Жур., Дорога.., 1948, 213); — Посадили б кавунів — довгі рублі в дурну кишеню (Тют., Вир, 1964, 76).
РУБЕ́ЛЬ2, бля́, ч.
1. Вузька дерев’яна дошка з ручкою і поперечними зарубками для качання білизни. Випрали ми сім пар онучок, сушили на кабиці, моя жінка викачала їх рублем та качалкою, щоб м’які були, як пух (Ю. Янов., І, 1954, 33); Докія кидається до скрині, підіймає важке віко і дістає чисту, трохи прим’яту сорочку, намотує її на качалку і з силою викачує рублем (Стельмах, II, 1962, 175).
2. Довга жердина, яку кладуть зверху на віз із сіном, снопами й притягують за кінці вірьовкою так, щоб, придавивши, утримати вантаж. Старий Кайдаш.. пішов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовиці (Н.-Лев., II, 1956, 275); Снопи накладено, рублем придавлено, люди ще раз оглянули поле (Горд., Чужу ниву.., 1947, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 892.