РУ́Б’Я, я, с. Дуже старий подертий одяг; лахміття, дрантя. Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (Номис, 1864, № 7199); Здебільшого то були козаки, що прийшли у військо півроку тому, та й досі не одержали скарбового козацького одягу. Вони намагалися протиснутись якомога ближче до кошового, демонструючи своє руб’я (Добр., Очак. розмир, 1965, 217); *У порівн. Вони [запорожці] йшли не боязко, не похмуро, а з якоюсь тихою гордістю. Їх одежа з дорогого сукна звисала на них старим руб’ям (Довж., І, 1958, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 895.