РО́ТМІСТР, а, ч. У дореволюційній російській кавалерії та жандармерії — офіцерський чин, що відповідав чинові капітана в піхоті й інших військах; офіцер у такому чині. В наметі вже чекала вся польська рада воєнна, комісари, полковники і ротмістри (Мак., Вибр., 1956, 548); Ротмістр наказав зв’язати книги, сердито висякався і вийшов, кинувши на Ольгу Петрівну злий погляд (М. Ол., Леся, 1960, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 889.