РО́СЯНИЙ, а, е. Прикм. до роса́. Македон, стріпуючи мокрою чорною чуприною, запевняв, що ця росяна купіль, особливо при сході сонця, дає розвідникові силу і вроду (Гончар, III, 1959, 436); Вимита земля, вся засіяна росяними кульками, сміялась до веселого сонця міріадами мерехтливих іскринок (Коз., Серце.., 1947, 72); Кущі стьобали бійців по грудях та спинах, залишаючи на одязі темні росяні смуги (Тют., Вир, 1964, 383); // Вкритий росою. Гнат подався до ставка й сів під вербою на росяній траві (Коцюб., І, 1955, 30); Чорніє млин, рум’яна спить вода, І солов’їна пісня молода Пливе струмком із росяного саду (Рильський, II, 1960, 120); З тобою, мила, на світанні Ішли ми в росяні поля (Мас., Побратими, 1950, 40); Зрідка спросоння заскрипить журавель або гупне біля якогось похиленого тину росяне яблуко.. на траву, і знову тиша (Стельмах, II, 1962, 26); // Який супроводжується випаданням роси. Вечір непомітно переходив у вологу, росяну ніч (Дмит., Наречена, 1959, 137); У польовому стані, По росяній порі, Зійшлися на вечерю Засмаглі косарі (Нагн., Вибр., 1950, 198); // Насичений росою; який буває під час випадання роси. Ударив Остап Вересай по струнах — залунала в росяному повітрі косарська пісня (Бурл., О. Вересай, 1959, 35); Балика жадібно дихав росяною свіжістю пущі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); // Який здійснюється, відбувається під час випадання роси. Росяне мочіння льону.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 886.