РОСТИ́НКА, и, ж., заст. Зменш.-пестл. до рости́на. Не рвуть [дівчата] квіток співучих, та зривають Із кождої ростинки по листку І бережно у кошики складають (Фр., XI, 1952, 292); Великий ліс, що задержався коло села, виглядав поважно і стурбовано, і лиш десь-не-десь дрижало замираюче пожовкле листя на чорному гіллі, зеленілась якась витривала ростинка на землі (Коб., II, 1956, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 885.