РОСТИ́НА, и, ж., заст. Рослина. Дворик посипано піском і засаджено де-не-де тривкими ростинами, здебільша агавами (Л. Укр., III, 1952, 270); Ростини боялись навіть тягти сік із землі, пити холодну росу, виправити зібгані листочки, розгорнути звинені квітки (Коцюб., І, 1955, 176); Прийди ж, прийди [весна]! Тепла і світла прагнуть Усі живі створіння, всі ростини І без твоєї ласки замирають (Сам., І, 1958, 116); *У порівн. Немов ростина, у котрої корінь Хробак підточить, голову схиляє, Опустить листя.., так Валентій похиливсь (Фр., XIII, 1954, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 885.

Ростина, ни, ж. Растеніе. Вез неї (води) нема життя нічому живому — ні ростині, ні чоловікові. Дещо (1874) 60. Далі пішла вся ростина — росте, як з води йде. О. 1862. V. Кух. 31. Бог сотворив світ та покликав усіх до себе і почав землю ділити…. і чоловікові, і звірю, і птиці, і комашці усякій і землю, і воду, й ростину, і їжу указав. Драг. 14.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 79.