РОСИ́ТИСЯ, ро́ситься, недок.
1. Покриватися росою. Ясненько сходить сонечко, роситься травиця (Вовчок, VI, 1956, 277); Поле й росилось І колосилось (Перв., І, 1958, 268).
2. Падати рясними краплями (про росу). Не туманься, тумане, Коли сонце устане, А туманься, тумане, Рано-вранці порану, Як роса ще роситься (Ус., Листя.., 1956, 16); *Образно. Добро колоситься, щастя роситься, ніби зоря між дубами (Мал., Серце.., 1959, 26).
3. Поливатися струменем, змочуватися краплями якої-небудь рідини. Це ж береги Дніпра-Славути росилися кров’ ю у вікопомних битвах із хижими нападниками (Рильський, III, 1956, 25); Загнічені сонцем груди росилися довільним потом (Ле, В снопі.., 1960, 343); Жодна рослина сльозами росилась, Скельна вершина огнем золотилась (Щог., Поезії, 1958, 304).
◊ [І] не роси́вся (не роси́лась і т. ін.) — нічого не їв, не пив (не їла, не пила і т. ін.). Коли згадав, що сонце от-от піде на ніч і те, що він, Короп, за цілий день і не росився, а їсти так хочеться, аж тіло труситься,— тоді рішив, що буде грати «землеміра» до кінця… (Кос., Новели, 1962, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 882.