РО́НДО, невідм., с. Музична форма, для якої характерне кількаразове повторення основної музичної теми, що чергується з побічними; музичний твір, написаний у такій формі. Казанцев заряджував танцями: після кадрилі завів рондо (Н.-Лев., III, 1956, 139); Фінал «Української симфонії» [невідомого автора XVIII ст.], як і переважна більшість останніх частин тодішніх творів даного жанру, написаний у формі рондо (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 42).
РОНДО́1, невідм., с. Віршова форма, що так само, як і рондель, має тематичні повтори, але утворюються вони іншим способом; віршований твір, написаний у такій формі. Написала я короткий нарис, чи властиво рондо в прозі, під заголовком «Рожі» (Коб., III, 1956, 544); Він [М. Рильський] дав нам цілий ряд нових строфічних побудов, цікавих задумів у межах од дворядкової строфи (дистиха) аж до таких найскладніших строф, як рондо (Криж., М. Рильський, 1960, 187).
РОНДО́2, невідм., с.
1. Закруглений з різкими потовщеннями рукописний, а також друкований шрифт.
2. Перо з широким тупим кінцем для такого письма.
3. перен. Що-небудь кругле, круглої форми.— Панно Рено, це рондо взагалі треба забрати. Вам не можна носити капелюха з такими полями. У вас замале лице для цього (Вільде, Троянди.., 1961, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 880.