РОМАНТИ́ЗМ, у, ч.

1. Напрям у європейській літературі й мистецтві, який виник у кінці XVIII — на початку XIX ст.; його представники боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народно-поетичні теми. Характерною ознакою романтизму, що виник в умовах експлуататорського суспільства, є розходження між суб’єктивними мріями художника і об’єктивною дійсністю (Іст. укр. літ., І, 1954, 187); Реалізм епохи просвітительства змінився романтизмом кінця XVIII — початку XIX ст. (Рад. літ-во, 1, 1958, 8); Аргентінський живопис не зразу вирвався на шлях самостійної і самобутньої творчості. Довгий час художники Аргентіни були під впливом різних європейських течій від романтизму до декадансу (Дмит., Там, де сяє.., 1957, 129).

2. Художній метод літератури й мистецтва, пройнятий оптимізмом і прагненням показати в яскравих образах високе призначення людини. Матеріали повісті [П. Мирного «Лихі люди»] взято з реального життя, але розроблено методом революційного романтизму (Від давнини.., І, 1960, 372); Розглядаючи оригінальні твори, вміщені в «Русалці Дністровій», О. І. Білецький приходить до висновку, що твори Маркіяна Шашкевича належать до активного романтизму (Рад. літ-во, 18, 1955, 19); Актор проникливо розкрив, як мужнів, зміцнювався і загартовувався у боротьбі характер Шевченка. Трагічному по своїй суті характерові С. Бондарчук надав пафосу романтичного устремління.. Романтизм фільму [«Тарас Шевченко»] зумовлений головним чином саме акторським трактуванням образу Шевченка (Укр. кіномист., III, 1959, 156).

3. Умонастрій, який характеризується ідеалізацією дійсності, мрійливою споглядальністю. Любила [стара] сина, але не могла не бачити, що для поривчастого й поетичного темпераменту Марусі треба би було іншого чоловіка: розумного, твердого і трошки романтичного. Романтизм згодом вивіявся би, і зостався б лише розум та його поезія (Хотк., II, 1966, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 878.