РО́КІТ, коту, ч.

1. Розкотисті звуки, що зливаються в монотонне звучання. Грім двобою рокотом могутнім відгримів звитяжно над Дніпром (Гонч., Вибр., 1959, 213); Вітрець дихнув, Почувся рокіт грому, І дощ полив затоптані поля (Воронько, Тепло.., 1959, 145); // Шум моря, річки, хвиль. Внизу під нами чорніє море. Чути шум і рокіт (Ю. Янов., II, 1958, 26); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (Нагн., Вибр., 1950, 68); Він вслухався в рокіт хвиль (Рибак, Що сталося.., 1947, 137); // Монотонний, глухий, приглушений гуркіт працюючих машин, механізмів і т. ін. Трепетний вітер доніс з поля далекий рокіт трактора (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 65); Мотори гули глухо, одноманітно, і він задрімав потихеньку під цей могутній монотонний рокіт (Собко, Граніт, 1937, 62); // Звуки оркестру, музичних інструментів. Дрібно бив барабан. Загрозливий рокіт зростає. Розкати грімкіші й грімкіші (Бажан, Роки, 1957, 258); В ній [українській мові] гомін Дніпра-Славути, Дібров віковічний шум,.. І рокіт бандур над шляхом (Забашта, Вибр., 1958, 48); // Низьке звучання голосу або приглушений шум багатьох голосів. Несподівано у відповідь чує [отець Миколай] рокіт басовитого сміху. Отець Вікентій, відкинувшись могутнім станом, так регоче, що на його очах починають ворушитися сльози (Стельмах, І, 1962, 410); *Образно. Вслухайтеся, земле і небо, У рокіт страждань моїх (Сим., Земне тяжіння, 1964, 13).

2. Мелодійні переливчасті звуки. Чудовий рокіт солов’я Розлігся навкруги… (Пол., Вибр., 1968, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 874.