РОКИ́ТА, и, ж. Народна назва деяких видів верби, вербових кущів. Густими гілками покрита й повита, На райській долині стояла рокита Розкішно і пишно (Щог., Поезії, 1958, 443); На кущеві рокити.. розіп’яв свій невід павук (Бабляк, Жванчик, 1967, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 874.

Рокита, ти, ж. Ракита. Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою. Чуб. V. 881. Ум. Роки́точка. Мет. 56.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 64.