РОЗІТЛІ́ТИСЯ, і́ється, док., рідко. Розгорітися, займаючись вогнем. Вугілля дубове добре, та поки розітліється, то попожди (Сл. Гр.); *Образно. Вона закрила своє лице, на якім розітлівся весь сором її істоти… (Коб., До світа, 1905, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 686.

Розітлітися, лі́юся, єшся, гл. Разгорѣться. Вугілля дубове добре, та поки розітліється, то попожди. Лебед. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 46.