РОЗІЛЛЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розілля́ти. На мить заплющивши очі,.. реально відчувала [Любов Прохорівна] смак мужніх Саїдових губ і чула буйний гомін крові, п’яно розіллятої в його артеріях (Ле, Міжгір’я, 1953, 64); Лісова темрява, розіллята навколо, була такою густою, що багато хто з вирослих у степу чабанчуків-тавричан ще ні разу й не бачив такої в житті (Гончар, II, 1959, 145); // у знач. прикм. Скрізь валялись клапті фільтрувального і газетного паперу, чорніли, сповнюючи повітря тугими й важкими запахами, плями розіллятих речовин (Шовк., Інженери, 1956, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 684.