РОЗІБГА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Розправити що-небудь згорнуте, зібгане. * Образно. А ти, прелютий [вітер]… Горе! Горе! Моє веселіє украв, В степу на тирсі розібгав (Шевч., II, 1963, 387).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 681.

Розібгати, га́ю, єш, гл.

1) Развернуть, раскрыть.

2) Разнести, развѣять, разшвырять. Моє веселіє украв, в степу на тирсі розібгав. Шевч. 644.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 46.