РОЗЩЕ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗЩЕПИ́ТИ, щеплю́, ще́пиш; мн. розще́плять; док., перех.

1. Розколювати, розділяти на частини (вздовж, по довжині чого-небудь). Квіти з дерев’янистими стеблами — троянди, рододендрони та інші краще тримати у вазах, якщо кінці їх стебел розщепити ножем (Колг. Укр., 7, 1960, 34); Шведські дослідники винайшли прилад, за допомогою якого можна розщепити людську волосину на 5000 волокон (Веч. Київ, 23.II 1967, 4); Вогняна щілина розщепила з верху до низу сизу хмару (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136); // Руйнувати, дроблячи на шматочки, частинки. Блискавка, пройшовши через дерево, розщеплює його на шматки і часто обвуглює (Фізика, II, 1957, 93); Відвар з коренів шипшини вважається в народі вірним засобом, який розчиняє всілякі камені в організмі або розщеплює їх на окремі піщинки (Лікар. рослини.., 1958, 104); // Виділяти складові елементи. Розщеплюючи «фразеологічну єдність», відроджуючи стерту ділову метафору, поет [В. Маяковський] досягав надзвичайної сили наочного, предметного зображення негативного факту, його висміювання і засудження (Рад. літ-во, 4, 1963, 26).

2. Розкладати шляхом хімічної реакції. Одержуючи в рослинних кормах білки, тварини з допомогою травних ферментів розщеплюють їх до амінокислот (Наука.., 1, 1957, 11); Культура, яка росте, безперервно розщеплює утворені фосфорні сполуки (Мікробіол. ж., XVIII, 3, 1956, 38); // Змушувати розпадатися на легші ядра і нуклони під дією нейтральних або заряджених частинок. Коле вугіль, розщеплює атом І родючим робить підзол, На кордоні стоїть з автоматом Наш прославлений комсомол (Дор., Єдність, 1950, 13); Коли вчені дізналися про те, що ядро атома не однорідне, а має певну структуру, вони, природно, вирішили розщепити його штучно (Наука.., 8, 1962, 12).

3. тільки док., діал. Розстебнути (одяг). Петрій розщепив камізельку і показав під нею здивованому синові нагрудницю [нагрудник].. із.. сталевої бляхи (Фр., VIII, 1952, 132).

4. тільки док., діал. Розтулити. — Подивіться, Микола Петрович, на це! — розщепив він кулак (Десняк, II, 1955, 345).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 870.