РОЗШУЛІ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, діал. Розібрати, зрозуміти. Насилу я розшулічив, де їй край (Сл. Гр.); [Грицько:] Отак прийдеться до чого-небудь, не розшулічиш сам — пішов до їх, то зразу й розкажуть (Мирний, V, 1955, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 869.

Розшулічити, чу, чиш, гл. Разобрать, понять. Черк. у. Насилу я розшулічив, де їй край. Верхноднѣпр. у. Вештався Петро, поки не розшулічив головою, що нема чого й вештатись.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 63.