РОЗШОЛО́ПАТИ і рідко РОЗЧОЛО́ПАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, збагнути що-небудь. Рибалка труситься, стоїть, як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… (Гл., Вибр., 1951, 113); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (Добр., Тече річка.., 1961, 161); Воловик.. усміхнувся, безсилий розчолопати, з чим з’явився отаман (Епік, Тв., 1958, 545).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 868.