РОЗШАЛІ́ЛИЙ, а, е, діал. Який розбушувався. По селах, по хатах.. йде шум не легший, як оцей шум розшалілої природи (Фр., VIII, 1952, 7); // Розлютований, лютий. Довбуш миттю зважив, якою зброєю краще буде зустріти розшалілого звіра (Гжицький, Опришки, 1962, 205); Якби сам біг [Микола] десь під кулями з розшалілими очима, то не згадував би, певно, ні батька, ні куль, ні свого страху (Загреб., Шепіт, 1966, 26).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 864.