РОЗЧУ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧУ́ХАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Дуже чухати, роздряпуючи шкіру на тілі, обличчі. Турн собі розчухав литку (Котл., І, 1952, 231).

2. тільки док., перех. і без додатка, розм. Зрозуміти, розібрати. Насилу розчухав пан Микита, що писар хоче робити (Кв.-Осн., II, 1956, 214); [Вареник:] Ти б спершу протверезився, тоді і розчухав би діло (Кроп., II, 1958, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 864.

Розчухувати, хую, єш, сов. в. розчухати, хаю, єш, гл.

1) Расчесывать, расчесать (тѣло). Турн собі розчухав литку. Котл. Ен. V. 59.

2) Понимать, понять, сообразить. Спасибі! — сказав голосно Уласович, не розчухавши, що йому наговорив пан Пістряк. Кв. І. 91.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 62.