РОЗЧУ́ЛЕНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. розчу́лений 2. Бондар не чекав од лейтенанта такої розчуленості і подивився на нього здивовано (Хор., Незакінч. політ, 1960, 78); В салоні коротке замішання перейшло в жваву розмову про надзвичайну розчуленість Бальзака (Рибак, Помилка.., 1956, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 863.