РОЗЧИ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розчи́стити. Подвір’я діда розчищене від снігу і притрушене сухим очеретом (Стельмах, II, 1962, 259); Липтак помітив розчищену сокирою доріжку, що вела в кущі (Томч., Готель.., 1960, 36); Микита ще завидна поїхав до лісу; майже щодня він привозить звідти возів зо два перегною, звалюючи його на місці, розчищеному під сад (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 30); // у знач. прикм. Юра погордливо обминає гуртки і групки дівчаток, що тихо і чинно розсілися по ослонах на розчищених алеях парку (Смолич, II, 1958, 47); // розчи́щено, безос. присудк. сл. Попід глинищем, серед колючих хащів [хащ] та червонястого бур’яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку (Л. Укр., III, 1952, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 862.