РОЗЧА́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЧАХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.

1. Розколюватися, розщеплюватися на частини (про дерева, гілки і т. ін.). Нерідко при великому врожаї дерева розчахуються (Колг. Укр., 7, 1960, 34); * Образно. І, здавалося, в світі нас двоє було віч-на-віч, лиш для нас розчахнулася ранку завіса квітуча (Голов., Поезії, 1955, 51).

2. тільки док. Незручним, різким рухом порвати собі зв’язки, тканини в паху. Земля почала тужавіти, взялася шкіркою. Вдарила ожеледь. Знемічніла [знесилена] від голоду худоба розчахувалась (Тют., Вир, 1964, 460); У петрівку.. три дні не сходив сніг. Тоді розчахнулось багато овечок… (Коцюб., II, 1955, 327).

3. Широко, навстіж відчинятися. Розчахнулись двері, повіяло протягом (Збан., Єдина, 1959, 186); *Образно. Розчахнулася небесна брама, і сонце заіскрилося на синьому тумані роси, на задуманих нивах (Стельмах, І, 1962, 292).

4. тільки недок. Пас. до розча́хувати 1, 3.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 859.