РОЗЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Вселяти в кого-небудь розчарування ким-, чим-небудь. — Я не буду розчаровувати його.. і пораджу йому уважно вивчити наш завод (Шовк., Інженери, 1956, 28); Про мене склалася така думка, що я — людина надзвичайно скромна, і я боюся своїх читачів розчарувати в тому (Вас., IV, 1960, 56); Його виступ розчарував Марійку (Донч., V, 1957, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 858.