РОЗЦІЛО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Довго, міцно цілувати. Любов Максимівна розцілувала дівчат і Андрійка, а Іванові потисла руку міцно й приязно (Собко, Звич. життя, 1957, 24); Хотілось схопити її, як дитину, на руки, приголубити, розцілувати (Іщук, Вербівчани, 1961, 334).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 857.