РОЗЦЯЦЬКО́ВАНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розцяцькува́ти. Підійшов [боярин] до краю помосту і сперся на розцяцькований візерунками посох (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 221); Вона дістає пластинку, повертає грамофонну трубу, розцяцьковану під квітку крученого панича (Шиян, Баланда, 1957, 44); Маруся розцяцькована, як екзотичний птах, і їй щиро заздрять усі навколо (Коп., Вибр., 1953, 358).

2. у знач. прикм. У строкато прикрашеному одязі. Перед ним відчиняються високі, мов шибениця, двері, а при них на мить завмирає розцяцькований лакей (Стельмах, Хліб.., 1959, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 858.