РОЗЦВІТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗЦВІСТИ́СЯ, іту́ся, іте́шся, док., розм. Те саме, що розцвіта́ти. По весні розцвітаються квіти І до осені пишно цвітуть (Гр., І, 1963, 86); Сад розцвівся наш на диво — Все в цвіту та все в меду! (Вирган, В розп. літа, 1959, 31); Раптом та молоденька лелія виросла висока, висока, квітки на ній дивно розцвілися і спалахнули світлом сріблясто-рожевим (Л. Укр., III, 1952, 494); [Кармелиха:] Устиме, я б іще оджила коло тебе! Як вишня кучерява, як рожа повная, я б розцвілася і звеселила б твою душу… (Вас., III, 1960, 412); Веселка над полем знялася, А хмара у даль одпливла. І в усмішці ти розцвілася, Бо ж вишня на щастя цвіла (Мас., Сорок.., 1957, 117); Як гірлянда із калини, що вже не порветься, між народами країни дружба розцвітеться (Тич., І, 1946, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 856.