РОЗХМА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗХМА́РИТИ, рю, риш, док.

1. неперех., безос. Зникати з обрію (про хмари).

2. перех., перен., розм. Осявати, освітлювати що-небудь. Є в народі приказка така, Що й дідам дорогу-путь розхмарює: Той, хто воду п’є з молодика, — Не постаріє! (Бичко, Простота, 1963, 47).

3. перех., перен. Робити кого-небудь радісним, привітним; надавати радісного, веселого виразу чомусь; // Робити ненасупленим, непохмурим. Може, тому, що усмішка в нього була така тиха й ясна, може, тому, що тепло гладило сонце і все навколо раділо,— Мирон розхмарював брови й теж посміхавсь (Головко, І, 1957, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 852.