РОЗХИ́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розхита́ти. — Вітаю вас, вітаю, панове! — закрутився старий Фрідман по хаті, підставляючи одним єдиний стілець, на якого не всякий зважився б сісти,— такий він був старий і розхитаний (Кол., Терен.., 1959, 130); — В нас є ще такі співаки, як ось Загоруйко, йому ніякі ноти не закон, дисципліна голосу розхитана зовсім… (Гончар, І, 1954, 446).

2. у знач. прикм. Який неміцно тримається, хитається; нестійкий, хиткий. Рипнули старі, розхитані двері, й до хати увійшла Уляна Григорівна (Добр., Очак. розмир, 1965, 99); За кілька хвилин солдати, грюкаючи, втягнули до залу кілька розхитаних, обламаних парт (Гончар, IV, 1959, 183); У коридорі стояла тиша, гомоніли тільки колеса на розхитаних рейках (Панч, О. Пархом., 1939, 65).

3. у знач. прикм., перен. Доведений до стану занепаду; розладнаний, ослаблений. Царизм всіма силами домагався утвердити розхитаний авторитет своєї влади — в’язниці, страти і шибениці були єдиними аргументами проти визвольного руху мас (З глибин душі, 1959, 59); // Слабий від хвороби, зіпсований (про сили, здоров’я, нерви і т. ін.). Виплакавшись, незчувся [Микола], як заснув. Дали себе знати недоспані ночі, і виснажлива праця, і недоїдання, і розхитані нерви (Гжи-цький, Вел. надії, 1963, 88).

4. у знач. прикм. Неспокійний, розбурханий (про море, хвилі і т. ін.). Він був як скеля серед розхитаних хвиль, що мали надію спинити на ній свій біг та знайти рівновагу (Коцюб., II, 1955, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 849.