РОЗТЯ́ЖКА, и, ж.

1. рідко. Навмисно повільне, протяжне вимовляння (звуків, слів). Розпитував [Войтюк] Коропова про його життя-буття і після кожної відповіді схвально похитував головою зі своїм звичайним, мабуть прибереженим з війни, «хорошо», яке вимовляв з розтяжкою (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 116).

2. Стальний трос, дріт і т. ін., які використовуються для збереження чого-небудь у певному положенні. Посаджені дерева треба підв’язати до кілків. Більшим, якщо вони посаджені не на вулицях, краще давати розтяжки (Озелен. колг. села, 1955, 135); Розтяжки зчіпок кріпляться до причіпних хомутів, а з другого боку до них кріпляться сівалки; це запобігає вигину зчіпки.. Для нормальної роботи важливо, щоб усі розтяжки були однаково натягнуті (Механ. і електриф.., 1953, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 838.