РОЗТО́ПЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтопи́ти¹.

РОЗТО́ПЛЕНИЙ², а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розтопи́ти². Розтоплені сонцем, танули сніги (Цюпа, Грози.., 1961, 211); Кипів метал, розтоплений до краю, Летіли іскри, мов волосожар (Шпорта, Запоріжці, 1952, 64); Вечірнє сонце скувало срібну підставку для одиноких скель в морі, легких, прозорих, наче розтоплених в спеці (Коцюб., II, 1955, 295); // у знач. прикм. Почали шпичками штрикати вареники, та, обмочуючи у розтоплене масличко і сметанку,.. глитати (Кв.-Осн., II, 1956, 264); З даху пріорівської кам’яниці жовніри обсипали лави градом куль, обливали розтопленою смолою і окропом, але козаки й стрільці вперто лізли по драбинах і вломлювались у вікна (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 460); Сонце пече немилосердно, пахне розтопленою живицею (Кол., Терен.., 1959, 93); [Мацько:] Як же вам не соромно, дочка сталевара, а ніколи розтопленої сталі не бачили (Собко, П’єси, 1958, 266); Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі вінця мов налита прозорим, розтопленим склом (Гончар, І, 1954, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 827 - 828.