РОЗТО́ВКУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗТОВКТИ́, вчу́, вче́ш; мин. ч. розто́вк, ла́, ло́; док., перех., розм.

1. Товчінням роздробляти, подрібнювати що-небудь, перетворювати на дрібні шматки або на м’яку масу чи порошок. Як основний метод визначення міцності вугілля він запропонував метод товчення, при якому куски, відбиті в різних місцях забою, розтовкують у спеціально сконструйованому приладі (Техн. нормув.., 1958, 51); // Розтоптуючи, порушувати цілісність чого-небудь. [Голоси:] — А ти чого, Мавро, вивернулась? Вставай, гладка, копиці не розтовкуй (Вас., III, 1960, 136); Сусідський хлопчик приніс повний кошик грибів. Хвалився, що самі маслюки та підберезники, а мухомори він примічав здалеку, розтовкував їх ногою (Гуц., Скупана.., 1965, 85).

2. тільки док. Порушити цілісність чого-небудь ударом (ударами); розбити щось. Розтовкла таку добру макітру (Сл. Гр.); Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею, То б він розтовк і ту над спиною моєю (Г.-Арт., Байки.., 1958, 55); // Пошкодити, ранити яку-небудь частину тіла (в бійці, при падінні і т. ін.). Панич якось його чи вскубнув, чи вщипнув, А той, як виважить руку,.. так паняті носа й розтовк! (Мирний, І, 1949, 159); // рідко. Роздавити, розчавити кого-, що-небудь. Весною, коли в пана валили ліс, важка деревина розтовкла смолокура (Стельмах, II, 1962, 362).

3. тільки док., у сполуч. із сл. собі, діал. Уяснити, усвідомити. Я нічого тут не розтовчу собі (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 827.