РОЗТИНА́ТИСЯ, а́ється, недок., РОЗТЯ́ТИСЯ і РОЗІТНУ́ТИСЯ, зітне́ться; мин. ч. розтя́вся, тяла́ся, ло́ся і розітну́вся, ну́лася, лося, док.

1. Різко, пронизливо звучати; лунати дзвінко. Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Мирний, III, 1954, 34); Ганна вмикає радіо, і в кімнаті розтинається дзвін курантів (Кучер, Полтавка, 1950, 11); Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли (Мик., II, 1957, 9); Посвист бурі заважав лісникові чути те, що діялось у хатині, але той нелюдський зойк, що враз розітнувся за дверима, він почув би за найглухішою стіною… (Донч., VI, 1957, 332); // безос. — Хло-о-пці-і… їде! — розітнулось з-за купки дерев на горбку. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 100).

2. тільки недок. Пас. до розтина́ти. Непроглядна темрява степів перекопських, де під кожною кураїною жде поклику до атаки боєць, втретє розтинається довгожданим: — На штурм! (Гончар, II, 1959, 434).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 824.