РОЗСІВА́ТИ, а́ю, а́єш і РОЗСІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗСІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Сіяти зерна, насіння, розкидаючи, розтрушуючи їх. По скибах жито розсівав сівач, і гай яснів красою чарівною (У. Кравч., Вибр., 1958, 101); Де не бігав заєць, скрізь розсівав, сам того не знаючи, лопухове насіння (Донч., V, 1957, 200); Розсіяв я пшениченьку рідко (Чуб., V, 1874, 865); *Образно. Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Мирний, IV, 1955, 310); // Розсипа́ти, розпорошувати, розтрушувати що-небудь порошкоподібне. Коли Палагна вже щезла, він.. знов почав розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри (Коцюб., II, 1955, 338); Коли тільки-тільки закінчили розсівати калійну сіль, — почав накрапати дощ (Грим., Незакінч. роман, 1962, 252); // Розпиляти дрібними бризками. При обробці плодових насаджень садоводи разом з отрутохімікатами звичайно розсіюють багато тонн води (Хлібороб Укр., 9, 1969, 46); // Розкидати в різні боки. Вітер жене низом, зриває китиці будяків, розсіває їх легким пухом (Кобр., Вибр., 1954, 164); Яблуні скидали і розсівали по траві свої останні падалочки… (Вол., Місячно срібло, 1961, 231); Меланхолійно розсівали листя верби, берези та осокори (Коз., Сальвія, 1959, 93); В кімнату залетів поривний вихор,.. підняв на столі папери, розсіяв по підлозі (Збан., Сеспель, 1961, 444); // перен. Розтрачувати марно; марнувати. Брат не матиме пожитку з того грунту, бо він марнує свою працю, розсіває її на дурницю (Коцюб., І, 1955, 118); Скільки ночей не доспав у час війни Боровик, скільки доріг і стежок сходив, скільки енергії і сил розсіяв по лісах та хащах (Збан., Переджнив’я, 1960, 211); // перен. Поширювати де-небудь. З вершин надхмарних ми униз зійшли.., знання між люд ми розсівати стали… (У. Кравч., Вибр., 1958, 77); З великої скрині Мотрю обдає дивний мішаний запах повітря.. і речей, що колись жили, сміялись і розсівали пахощі довкола себе… (Вільде, Винен.., 1959, 16); Човни.. шугали далі від берега, розсіваючи над водою скрегіт і дзвін ланцюгів (Стельмах, II, 1962, 201); *Образно. Я свої співаночки розсію у полі, Най виросте кукурудза вища за тополі (Коломийки, 1969, 98).
2. Розміщувати, розташовувати в різних місцях, на певній відстані один від одного.
3. Змушувати розійтися, розбігтися, роз’їхатися і т. ін. в різні боки; розганяти. Наша піхота та артилерія одрізали автоматників од танків, розсіяли й винищують їх (Головко, І, 1957, 287); Наступного, 1614 року, козаки здійснили два походи. Щоправда, весняний був невдалий — запорожців спостигла буря й розсіяла козацькі чайки (Наука.., 9, 1966, 40); // Робити менш густим, щільним (пітьму, морок, дим, туман і т. ін.); розріджувати. Електрики світла заграва Нічну розсівала пітьму (Дор., Серед степу.., 1952, 54); У метеорологів з’явилася нова професія — розсіювати або створювати тумани у потрібному місці (Хлібороб Укр., 10, 1968, 43); Спочатку темряву розсіювало лише мерехтіння зір (Трубл., Лахтак, 1953, 182); [Передерій:] Ви знаєте, що Свічка, брат наш славний, Здобув для нас князівський привілей, Здобув нам світло — і сьогодні ми Розсіємо нарешті сум нічний (Коч., І, 1956, 510); *Образно. Своїм яскравим блиском перший супутник Землі розсіяв туман вигадки про відсталість радянської науки і техніки (Рад. Укр., 6.I 1959, 4).
4. перен. Примушувати минати, зникати (перев. неприємне почуття, поганий стан). Горить маяк вночі, не погаса, Показує у темряві дорогу. І є у тім незвідана краса, Що розсіва підводних скал тривогу (Брат., Грудка.., 1962, 18); Незабаром, наче щоб розсіяти наші сумніви, убік від плантацій кукурудзи відкривається лугова широчінь, видніються величезні смуги очеретів (Гончар, Маша.., 1959, 33).
5. тільки розсі́ювати, розсі́яти, фіз. Ослабляти, робити розсіяним (ступінь вияву сили, енергії чого-небудь). Угнута.. лінза, заломлюючи світло, розсіює його в сторони (Курс фізики, III, 1956, 286); Туманності з безперервним спектром складаються з найдрібніших твердих частинок, які розсіюють в усіх напрямках світло, що падає на них від зірок (Наука.., 6, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 806.